Сучасне життя в умовах постійного стресу вимагає від кожного з нас колосальних внутрішніх ресурсів. На перервах у школі галасливо, дітям важко стримувати імпульси, а ми, дорослі, дедалі частіше відчуваємо, що звичне «треба триматися» просто виснажує.

Саме тому цього навчального року в нашій гімназії я реалізувала проєкт соціально-психологічної емоційної підтримки дітей та дорослих — «СМУГА-3».

Цей проєкт став можливим завдяки американському фонду United Help Ukraine, який підтримує українців гуманітарно ще з 2014 року, а з 2022-го активно опікується психологічною допомогою. Практична робота з учасниками базується на потужному навчанні, яке для фахівців розробила та провела провідна українська психологиня Вікторія Назаревич. За кожним заняттям стоїть серйозна професійна підготовка, яка включала :

• 15 теоретичних блоків та 15 практичних семінарів;
• 15 супервізій для відшліфування майстерності;
• 45 годин практики та 100 годин роботи в малих групах з коучем.

В основу проєкту покладено сучасний підхід нейропсихологині Лізи Фельдман Барретт. Якщо простими словами: наш мозок не просто автоматично реагує на події навколо, він буквально «конструює» кожну нашу емоцію, спираючись на сигнали тіла та минулий досвід. А це означає головне — ми не є заручниками своїх станів, емоційної саморегуляції можна і треба навчатися, розвиваючи ментальну грамотність.

Проєкт став цілісним маршрутом і об'єднав усю шкільну спільноту у три послідовні етапи:

• Етап 1. Дорослі (педагоги та батьки): дитина не може заспокоїтися поруч із дорослим, який сам перебуває на межі. На наших зустрічах ми розбиралися з поняттям «бюджету тіла» - коли організм виснажений хронічним стресом чи недосипом, мозок вмикає режим економії, і наші реакції стають гострішими. Ми вчилися вчасно помічати це виснаження, повертати контакт із тілом та, спираючись на теорію Лізи Барретт, усвідомлено обирати інші інтерпретації подій — вчилися по-іншому конструювати свій емоційний досвід, щоб він підтримував, а не руйнував.
  
  

• Етап 2. Діти: через рух, творчість та гру першокласники отримували свій перший досвід самоконтролю. Кожне заняття ставало маленьким безпечним «тренажером» для нервової системи, який навчав дітей справлятися зі страхом, злістю чи сумом та екологічно повертати собі спокій.

• Етап 3. Підлітки: етап, який вимагав найбільшої делікатності. Сучасним підліткам надзвичайно непросто: на складні фізіологічні та вікові зміни наклалися суворі українські реалії — тривоги, обстріли, хронічний біль війни. Разом ми створювали простір, де можна було зняти «броню», безпечно випустити свій біль назовні, розділити власні переживання та вчитися бути взаємною підтримкою один для одного.

В роботі психолога результат рідко буває миттєвим чи очевидним для зовнішнього ока, адже глибокі внутрішні зміни потребують часу. Справжні, найважливіші плоди цієї праці проростуть згодом - у здатності цих дітей, підлітків та дорослих  витримувати майбутні життєві шторми, не руйнуючи себе.

Проте є те, що ми відчули та побачили відразу. У фінальних відгуках і дорослі, і підлітки писали про речі, які сьогодні є дефіцитом: про віднайдене відчуття спокою, простір безпеки та, найголовніше — про уміння нарешті дослухатися до власних емоцій і не боятися їх.

Вже сьогодні ми заклали цей міцний фундамент ментальної грамотності та створили в гімназії простір, де почуття більше не лякають, а стають зрозумілими. Сходинки прокладено, і цей маршрут стійкості залишається з нашою шкільною родиною надалі.

Ми не можемо змінити реальність війни, але ми здатні змінити себе в ній. Проєкт «СМУГА» довів: наше зростання та стійкість можливі не після того, як мине біль, а безпосередньо всередині нього.

Світлини з проєкту «СМУГА» у гімназійному фотоальбомі